maximblog

Новая книга — Разговоры с дельфинами

Дорогие друзья,

Скажите, кому-то из вас хотелось бы приобрести книгу с моими рассказами? Если ответ «да», поставьте, пожалуйста, + в комментарии или напишите в личном сообщении.

Книга планируется на украинском языке, возможна также печать и на русском. Ниже – предисловие и один из рассказов. В основном, в книге будут морские рассказы, большинство из которых было опубликовано когда-то на ФБ или ЖЖ, а также других платформах, но будут и новые. Просто решил собрать их под одной обложкой.

Наверняка будет аудиофайл, где автор своим приятным гнусавым голосом начитает свои, не поймите превратно, произведения в формате МР3.

Все фотографии будут сделаны в виде QR-кодов. Наведя на любой из них сканер смартфона, можно будет увидеть саму фотографию на моем сайте. Это поможет сократить расходы на печать и, соответственно, уменьшить стоимость книги.

Примерный объем – 200 страниц А5.

Над переводом трудилась чудесная, но малоизвестная поэтесса  Олександра Приймачок. Если вы еще не подписаны на ее страницу, усуньте негайно цій недолік.

Обнимаю,

Ваш Максим


Шановні друзі,

Будь ласка, скажіть, чи хотілося би комусь з вас придбати книжку з моїми оповіданнями? Якщо відповідь «так», позначте + у коментарі або напишіть в приватному повідомленні.

Планую видати книгу українською мовою, може, також вийде й російською. Нижче – передмова та одне з оповідань. Переважно, в книзі будуть морські оповідання, багато з яких вже були на ФБ, ЖЖ та інших платформах, але ж будуть й нові. Просто вирішив зібрати їх під одною обкладинкою.

Скоріш за все, буде аудіо файл, де автор своїм приємним гугнявим голосом начитає свої так звані твори форматом МР3.

Усі світлини будуть у вигляді QR-кодів. Якщо навести на них сканер смартфону, можна буде побачити саму світлину на моєму сайті. Це допоможе скоротити витрати на друк книги, та безпосередньо зменшити її вартість.

Приблизний об’єм – 200 аркушів А5.

Над перекладом працювала чудова, талановита, але поки що маловідома поетеса  Олександра Приймачок. Якщо ви досі не підписані на її сторінку, негайно усуньте цій недолік.

Обіймаю,

Ваш Максим

Передмова

Хотілося написати книгу, в якій було б усе, що буває у звичайному людському житті: посмішки рідних і друзів, крики новонароджених і мокрі пелюшки, післясмак хорошого фільму, згорілі лампочки, чайник, що передвіщає непогоду, запах трав і шелест листя, багато сонця, рок-н-рол з пивом у молодості, джаз і майже пуста пачка чаю в старості. І гарна дівчина відкидала б за плечі своє волосся і сміялася. І щоб ви обоє відчули, що можна не говорити нічого, а просто сидіти поруч, пригорнувшись одне до одного. І вам обом було дуже-дуже тепло від цього.

Щоб було обов’язково відкрите вікно, з якого видно море і небо, і вітер ворушив фіранками, і пташка злітала перед вашими очима. І нехай це вікно буде хоч намальованим. Але – на шовку.

Щоб у цій книзі були величезні простори, затиснуті в дитячому кулачку. І ще – щоб стало зрозуміло, наскільки світ малий, і що не можна абсолютно думати тільки про себе, а треба – хоч малими силами – піклуватися про увесь світ, про всіх жителів цієї крихітної планети. «Встав уранці, вмився, привів себе до ладу – й одразу ж приведи до ладу свою планету» – як сказав Військовий Льотчик устами Маленького Принца.

Безумовно, ця книга не стане монументальним явищем в літературі. Я лише хотів би, щоб вона, не зважаючи на її переваги чи недоліки, відповідала найголовнішому – щоб її читачеві стало трішки приємніше, там, всередині.

Земля і мирне небо

Колосся пшениці й небо – ось і все, що потрібно для життя. Доброго й вільного.

Побував в невеликому селі, сорок п’ять кілометрів від Одеси. Там мене вкусила бджола, пригостили вином, і я, щасливий, поїхав додому. Жало від бджоли витягнув відразу, не було навіть припухлості.

Дядя Стьопа показував мені свою медогонку, розповідав, як добувають мед, як роблять заготовки для сот з вощини.

– А тут вони п'ють воду.

– Де?

– Осьо, дивися!

Треба ж. П'ють, точно. Ніколи не замислювався про те, що бджолам треба пити воду.

Я поклацав телефоном. Потім язиком. Тоді дядько Стьопа покликав мене ближче до одного з вуликів і підняв кришку. Запахло мультиком про Вінні-Пуха. І в синім-синім небі порядок-благодать, тому всі хмарки люблять так весело співать, промайнуло в голові.

– Це невелика сім'я, давай покажу.

Стьопа відкинув одну з дошок і витягнув соти, обліплені бджолами. Ми були без усякого захисту, як і належить бувалим. І хоча з нас бувалими були тільки бджоли і Стьопа, але я теж щосили вдавав бувалого. Бджоли спочатку нічого не запідозрили, дзижчали, як їм і належить. Стьопа примовляв:

– Оце – вже мед.

Акуратно поставив на місце, витягнув інші соти:

– А це – родові соти, тут вони відкладають своїх жучків-черв'ячків.

– А що робить ця бджола догори попою?

– Вона його годує.

– Кого?

– Черв'ячка. А ці, бачиш, вже запечатані. Зараз спробуємо знайти матку. Вона виглядає як трохи довша бджола. Гарна матка може відкласти до двох тисяч яєць на день.

Ще одні соти було витягнуто на світ божий і розглянуто нами уважно. Але бджоли втомилися від цих нахабних маніпуляцій, а може, роздивилися все-таки в мені прибульця.

Ну, як прибулець, так і відбулець. На нас зі Стьопою синхронно спікірували дві гарні бджоли і синхронно вкусили нас. Мене за палець, його за горло.

– Все, пора йти, – сказав Стьопа.

– Тобто вони нас помітили? І за хмаринок ми не проканали?

Жало я тієї ж миті витяг, і, м'яко кажучи, досить швидко залишив місце огляду бджолиних пам'яток. Мені здавалося, за нами зараз має погнатися все стадо – але ні: як тільки Стьопа закрив їх будиночок кришкою, вони заспокоїлися, вкусивши його ще раз за руку, для парного рахунку.

Він прокоментував:

– У мене нічого не буде, а у тебе може набрякнути.

Дві собаки – одна такса, а друга вже не відаю, якої породи, але схожа на дуже волохату вівчарку – дружелюбно стали дізнаватися в мене останні новини.

– Дядя Стьопа, ви б їх хоч попилососили, чи що, а то пилюки на них...

– У мене спина болить від любові до цих собак.

– Ніколи про вас не подумав би такого...

Посміхається.

– Все від любові до собак, щоб вони були здорові. Великий собака лежав в коридорі, а я його не хотів будити, розумієш. Вирішив переступити акуратно, ну, і переступив. Тільки ж він великий, зараза. Так я, коли переступав, якось не так нагнувся – у нього ж всюди ноги, бач? – і у мене щось у спині клац! – і все перекосило. Але це вже два дні тому було, так що я вже відійшов, працювати ж треба. А тут ще кісточка...

Великий палець на дядістьопиній нозі був синього кольору. Здавалося б, який може бути зв'язок між посинілим пальцем на нозі й абрикосовою кісточкою? Виявляється, що найпряміший.

– Лежить кісточка, невелика така. Ну, я думаю, щас її відправлю туди, – показує на город. – Перший раз промазав, високо взяв. Треба взяти нижче... Як замахнувся, як ударив, то аж палець он як зігнувся. Щось тріснуло, але не сильно. Тепер от синій, а я його «Рятівником» мажу.

Вуса дяді Стьопи завжди викликали в мені гордість. Його вуса треба було показувати у телебаченні, оскільки вони більші, ніж у Будьонного, але більш пухнасті і добрі.

– Дядя Стьопа, я знаю, від чого у вас всі проблеми – і палець, і спина болить.

– Від чого?

– Так у вас один вус...

– Відклеївся?

– Ні, один вус вниз дивиться, а другий прямо. Непорядок.

Стьопа усміхнувся, поправив свої два красиві кавалерійські віники. І сказав, що він зараз. Ненадовго пішов, і приніс п’ятилітрову ємність з білим вином.

– Тільки вона того, бочкою віддає.

– Нехай віддає, нам це тільки на руку. Дружина запитає, де був – а від мене тільки бочкою пахне, а не вином. Тож дуже навіть доречно.

Дорогою звідти проїжджав поля і не міг не зупинитися і не зробити знімок поля і неба. Все, що нам потрібно – щоб це небо було ще й мирним.

Error

default userpic

Your IP address will be recorded 

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.